ШІ не може робити вашу роботу. Цей наратив, на фоні якого вже звільнили 500 000 робітників, є просто способом підтримувати капіталізацію компаній, які паразитують на ШІ-бульбашці. Так вважає Корі Доктороу — автор наукової фантастики, активіст і журналіст.

Доктороу написав десятки книг, а нещодавно анонсував нову, присвячену ШІ-буму – «Посібник з життя після ШІ для зворотного кентавра». На основі його лекції про цю книгу редактори The Guardian зібрали велике есе, в якому Доктороу критикує хайп навколо ШІ і закликає обʼєднуватись для боротьби з цією бульбашкою.

Редакція Scroll.media пропонує повний переклад матеріалу.

Я – письменник-фантаст. Це означає, що моя робота полягає у тому, щоб вигадувати футуристичні притчі про наші насущні техносоціальні домовленості, досліджуючи не лише що робить гаджет, але для кого він це робить і з ким він це робить.

В чому не полягає моя робота, так це у передбаченні майбутнього. Ніхто не здатен передбачити майбутнє, і це добре, тому що якби майбутнє було передбачуваним, це б означало, що ми не можемо його змінити.

Однак не всі розуміють відмінність. Вони думають, що письменники-фантасти – це оракули. Навіть дехто з моїх колег працюють під впливом ілюзії, що ми можемо «бачити майбутнє».

А ще є фани фантастики, деякі з котрих думають, що вони читають майбутнє. Гнітюча кількість цих людей, схоже, стали AI-фанами. Ці чуваки всюди волають про те, що одного дня їхня гостра машина автозаповнення повстане і перетворить всіх нас на скріпки для паперу, через що спантеличені журналісти та організатори конференцій йдуть до мене по коментарі про майбутнє ШІ.

Я наполегливо уникав це коментувати, тому що вже змарнував два роки життя, терпляче пояснюючи знов і знов, чому, на мою думку, крипта – це дурниці. Через це мене нещадно цькували криптоентузіасти, які спочатку наполягали, що я просто не розуміюся на крипті. А коли я доніс до них, що я таки розуміюся на ній, вони наполягали, що я проплачений.

Ось що буває, якщо сперечатися з саєнтологами, а життя занадто коротке. Але люди не перестануть питати, тому я вирішив раз і назавжди пояснити, що я думаю про ШІ і як стати гарним ШІ-критиком. Під ШІ-критикою я розумію «критикувати так, щоб максимально нашкодити тим частинам ШІ, які завдають найбільшої шкоди».

Армія зворотних кентаврів

У теорії автоматизації «кентавр» – це людина, якій допомагає машина. Керування автомобілем робить вас кентавром, як і використання Т9.

Зворотний кентавр – це істота з головою машини і тілом людини. Де людина служить за м’який м’ясний придаток для байдужої машини.

Наприклад, як водій доставки Amazon. Він сидить у салоні мікроавтобуса, оточений ШІ-камерами, які моніторять рухи його очей та знімають бали за кожний погляд не туди, куди треба. Моніторять рот водія, тому що не можна співати за кермом на роботі. І крисять начальнику, що водій не виконав норму.

Водій потрібен мікроавтобусу, тому що мікроавтобус не може самостійно приїхати і покласти посилку на ваше подвірʼя. Водій – це периферія для мікроавтобуса, і в цій системі командує саме мікроавтобус, а не водій, змушуючи водія працювати з надлюдською швидкістю і вимагаючи від водія надлюдської витривалості.

Очевидно, що бути кентавром приємно, а зворотним кентавром – жахливо. Чимало ШІ-інструментів потенційно кентавроподібні, однак моя теза полягає в тому, що вони створені та профінансовані якраз з метою створення армії зворотних кентаврів, якими ніхто з нас бути не хоче.

Технобоси хочуть переконати нас, що технології можна використовувати лише так, а не інакше. Поясню.

• Марк Цукерберг хоче, щоб ви думали, що не зможете спілкуватися з друзями так, щоб він не підслуховував.
• Тім Кук хоче, щоб ви думали, що неможливо користуватися софтом, з якого він не зміг би отримати 30 центів на кожен витрачений вами долар.
• Сундар Пічаї хоче, щоб ви думали, що не можете відкрити вебсторінку без відстеження кожного вашого кліку.

Це вульгарний тетчеризм в усій своїй красі. Памʼятаєте мантру Маргарет Тетчер: «Альтернативи не існує»? Вона так часто її повторювала, що її почали називати Тіна Тетчер (де Tina це абревіатура до There Is No Alternative).

«Альтернативи не існує» – це дешева риторична брехня. Це вимога замаскована під спостереження. «Альтернативи не існує» насправді означає «Перестаньте шукати альтернативи».

А я письменник-фантаст. Моя робота – це пошук десятків альтернатив ще до сніданку.

Тому дозвольте мені пояснити, що, на мою думку, відбувається навколо всієї цієї AI-бульбашки, кому служить армія зворотних кентаврів, та відсортувати нісенітниці від обʼєктивної реальності.

Як надути бульбашку

Почнемо з монополій. ІТ-гіганти не конкурують. Вони поглинають цілі сектори – або самостійно, або картелями.

Google та Meta контролюють ринок реклами. Google та Apple контролюють мобільний ринок, і Google платить Apple понад $20 млрд на рік, щоб Apple не розробляла пошукового конкурента, тож, звісно, Google контролює 90% ринку вебпошуку.

Ви могли б подумати, що монополія на ринку – це добре для цих компаній. Насправді це – криза. Ось дивіться.

Коли компанія активно зростає, у неї «акції росту», а інвестори обожнюють акції росту. Тому що коли ти купуєш акції росту, ти ставиш на те, що продовжує зростати. Тому акції росту торгуються за ціною, що значно перевищує їхній прибуток. Це називається «співвідношення ціни до прибутку» (price to earnings ratio або PE ratio).

Та щойно компанія перестає рости, ну бо вже нікуди – це перетворюється на «зрілі» акції, які торгуються зі значно нижчим PE ratio. Наприклад, кожен долар, який заробляє зріла компанія Target, на ринку оцінюється в $10. Тобто, PE ratio Target = 10. У той час як в Amazon PE ratio = 36, тобто за кожен зароблений Amazon долар на ринку дають $36.

Класно керувати компанією з акціями росту. Якщо ви хочете купити іншу компанію або найняти топових спеціалістів, ви просто пропонуєте їм свої акції замість кешу. Зробити акції дуже просто, тому що їх виробляють просто тут, у володіннях компанії. Все, що для цього потрібно – вписати пару нулів у спредшит. А от зробити долари набагато складніше. Компанії можуть отримати їх лише від клієнтів або кредиторів.

Тож, коли Amazon конкурує з Target за якусь компанію чи спеціаліста, Amazon може викласти на стіл акції, які створили парою нулів у таблиці, у той час як Target може ставити лише долари, зароблені з продажів або взяті в кредит, тож не дивно, що Amazon як правило виграє торги.

Це – переваги акцій росту. Але є й недолік – рано чи пізно компанія перестане рости. Бо якщо у вас 90% ринку, куди ви далі ростимете?

Якщо ви топменеджер у компанії з акціями росту, ви змушені жити у постійному страху, що одного дня ринок вирішить, що ви скоріше за все більше не виростете. Пригадайте, що трапилось з Facebook у 2022-му: вони повідомили інвесторам, що їхнє зростання в США виявилось трошечки повільнішим, ніж очікувалося – і ті запанікували. Вони влаштували одноденний розпродаж акцій на $240 млрд.

Чверть трильйона доларів – за 24 години! На той час це було найбільше та найстрімкіше падіння корпоративної оцінки в історії людства.

І це – найстрашніший кошмар монополіста. Тому що щойно вас зарахують в ряди «зрілих» компаній, ключові співробітники, яким ви компенсували зарплати акціями, відчують миттєве падіння їхньої вартості і кинуться на вихід, тож ви втратите людей, які могли б допомогти вам зростати далі – а найняти їм заміну тепер можна лише за долари, не акції.

Такий от парадокс акцій росту. Поки ви ростете, щоб домінувати – ринок вас любить. Але щойно ви досягаєте домінації – ринок одним махом знижує вашу вартість на 75% або більше, якщо не довіряє вашій ціновій здатності.

Саме тому компанії зі зростанням стоку завжди відчайдушно намагаються роздути бульбашку, витрачаючи мільярди на хайп. То навколо крипти, то NFT, то метавсесвіту, а тепер-от – ШІ.

Я не кажу, що ІТ-боси роблять ставки, які вони не планують виграти. Але виграти тут – читай створити життєздатний метавсесвіт – вторинна мета. Основна ж мета – тримати ринок переконаним, що ваша компанія продовжуватиме рости до тих пір, поки не зʼявиться нова бульбашка.

Ось чому вони хайпують на ШІ – матеріальному підґрунті для сотень мільярдів ШІ-інвестицій.

AI не може виконувати вашу роботу

Тепер поговорімо про те, як вони продають AI.

Їх основний наратив – у тому, що ШІ дизраптить ринок праці. Я використовую тут термін «дизрапт» у його найганебнішому техбро-сенсі.

Обіцянка ШІ – точніше, обіцянка ШІ-компаній інвесторам – що от зʼявиться ШІ, який зможе виконувати вашу роботу замість вас, і тоді ваш бос звільнить вас і замінить на ШІ, і половину вашої зарплатні забере собі, а другу половину віддасть ШІ-компанії.

Це історія на $13 трлн, яку розповідає Morgan Stanley. Ось чому великі інвестори дають ШІ-компаніями сотні мільярдів доларів. І оскільки вони купилися, норміків теж засмоктує в цю воронку, де вони ризикують залишити всі свої пенсійні заощадження та сімейну фінансову подушку безпеки.

Навіть якщо ШІ міг робити замість вас роботу, лишається проблема. Нам доведеться придумати, куди подіти всіх цих безробітних людей. Але ШІ не може робити вашу роботу. Він може допомогти вам роботи вашу роботу, але це не означає, що це комусь зекономить гроші.

Візьмемо радіологію. Є свідчення, що ШІ інколи ідентифікує ракові пухлини, які пропустили рентгенологи. Слухайте, у мене був рак. На щастя, він добре піддається лікуванню, але я зацікавився радіологією та наскільки вона може бути точна.

Припустимо, моя лікарня купила якісь ШІ-тулзи і сказала рентгенологам: «Коротше, друзі, дивіться сюди. Сьогодні ви обробляєте близька сотні рентгенів на день. Відтепер ми будемо робити миттєвий додатковий аналіз від ШІ, і якщо ШІ скаже, що ви десь пропустили пухлину, ви повинні ще раз проаналізувати рентген, навіть якщо при цьому ви встигнете обробити лише 98 рентгенів. Нічого страшного, ми просто дуже хочемо знаходити всі-всі пухлини».

От було б добре, якби вони сказали саме так. Але ніхто не інвестує сотні мільярдів доларів в ШІ-компанії, тому що думають, що ШІ може зробити радіологію дорожчою, навіть якщо це також зробить радіологію точнішою.

Ставка ринку на штучний інтелект полягає в тому, що продавець штучного інтелекту прийде до генерального директора Kaiser і запітчить йому отаке:

«Дивись, звільняєш 9 з 10 своїх рентгенологів, заощаджуєш $20 млн на рік. Нам з них даєш $10 млн, собі лишаєш $10 млн. А останній рентгенолог, що залишився, буде перевіряти діагнози, які робить ШІ, зі швидкістю супермена і при цьому якось лишатися уважним, попри те, що ШІ переважно правий за виключенням випадків, коли він катастрофічно помиляється.

А якщо ШІ пропустить пухлину, це буде провина цього рентгенолога, бо він – «human in the loop» і поставив свій підпис під діагнозом».

Це не просто зворотний кентавр – це специфічний зворотний кентавр. Це те, що Ден Девіс називає «зливом відповідальності». Справжня задача цього рентгенолога – не перевіряти ШІ, а брати на себе провину за його косяки.

Це ще один ключ до розуміння – а отже знешкодження – ШІ-бульбашки. ШІ не зробить роботу за вас. Але ШІ-сейлз переконає вашого боса звільнити вас і замінити на ШІ, який не може робити вашу роботу.

Це ключ, оскільки допомагає нам створювати коаліції, які будуть успішними в боротьбі з бульбашкою штучного інтелекту.

Якщо ви переживаєте через рак, і вам кажуть, що для того, щоб зробити рентген супердешевим потрібно «перепрацевлаштувати» 32 000 американських радіологів, зате натомість нікому більше ніколи не відмовлятимуть у радіологічних послугах, ви можливо скажете: «Що ж, мені шкода цих рентгенологів, і я сподіваюсь, їх перекваліфікують або будуть виплачувати якусь допомогу, але важливо боротися з раком, а не платити рентгенологам, тож я знаю, на чиєму я боці».

AI-торгаші та їхні клієнти в дорогих кабінетах хочуть, щоб громадськість була на їхньому боці. Вони прагнуть викувати класовий союз між тими, хто впроваджує ШІ, та людьми, які користуються плодами праці зворотних кентаврів. Вони хочуть, щоб ми думали про себе як про ворогів працівників.

Звісно, дехто стане на бік працівників з політичних чи естетичних міркувань. Але якщо ви хочете завоювати підтримку всіх людей, які користуються вашою працею, потрібно пояснювати й наголошувати, що продукти від ШІ будуть нижчої якості. Що вони платитимуть більше за гірші речі. Що у них з вами спільний матеріальний інтерес.

Чи будуть ці продукти нижчої якості? Є всі підстави так вважати.

Подумайте про покоління ШІ-згенерованого софту: є купа розробників, які обожнюють ШІ. Використання ШІ для простих завдань дійсно може зробити їх ефективнішими та дати програмістам більше часу для цікавої частини роботи — а саме, розв’язання справді складних, абстрактних задач. Але коли слухаєш бізнес-лідерів, які розповідають про свої плани щодо ШІ для кодерів, стає зрозуміло, що вони не прагнуть створити кентаврів.

Натомість вони хочуть звільнити багато ІТ-спеціалістів – 500 000 тільки за останні три роки – а решту змусити взяти на себе їхню роботу, що є можливим лише за умови, що ШІ зробить всю креативну і складну частину, а людям залишиться найнудніше і наймуторніше – ревʼю коду, який написав ШІ.

А оскільки ШІ — це просто програма для вгадування слів, адже все, що вона робить, — обчислює найімовірніше наступне слово, її помилки особливо важко помітні, бо майже не відрізняються від робочого коду.

Наприклад, програмісти регулярно користуються стандартними «бібліотеками коду» для рутинних завдань. Наприклад, ви хочете, щоб ваша програма обробляла документ і витягувала з нього якусь інформацію — скажімо, усі адреси або номери кредитних карток. Замість того щоб писати програму для розбору документа на складові частини, ви просто берете готову бібліотеку, яка це робить.

Ці бібліотеки мають передбачувані назви. Якщо це бібліотека для обробки HTML-файлу, вона може називатися щось на кшталт lib.html.text.parsing; а якщо вони для файлів DOCX, то буде lib.docx.text.parsing.

Але люди неуважні і роблять помилки. Так іноді з’являється інша бібліотека, скажімо, для pdf-файлів, і замість того щоб називатися lib.pdf.text.parsing, вона називається lib.text.pdf.parsing. Хтось просто неправильно ввів назву бібліотеки, і вона прилипла.

ШІ — це статистичний інференційний двигун. Він може лише передбачати, яке слово йде далі, ґрунтуючись на всіх словах, що були введені раніше. Це означає, що він «галюцинує» бібліотеку з назвою lib.pdf.text.parsing, бо вона відповідає знайденому шаблону. І проблема в тому, що зловмисники знають, що ШІ зробить таку помилку, тож вони створюють бібліотеку з передбачуваною, «галюцинованою» назвою, і ця бібліотека автоматично підтягується в програму ШІ, виконуючи, наприклад, викрадення даних користувачів або проникнення на інші комп’ютери тієї ж мережі.

А ви – human in the loop, зворотний кентавр – маєте відловити цю непомітну малесеньку помилку, цей баг, який не відрізнити від нормального коду. Можливо, сеньйор і впорається з цим, тому що сеньйори вже таке пару разів бачили за свою карʼєру і знають про подібні косяки.

Але вгадайте, кого хочуть звільнити технобоси, щоб замінити ШІ? Правильно, сеньйорів. Цих балакучих, самовпевнених, надзвичайно високооплачуваних працівників, які не вважають себе робітниками. Які бачать себе фаундерами на холді, рівнею топменеджерам. Тих, що очолять страйк, якщо компанія створюватиме антидрон-системи для Пентагону, як той, що у 2018 році коштував Google $10 млрд.

Щоб ШІ був цінним, він має замінити дорогих працівників, а це саме ті працівники, які реально могли б помітити деякі з цих статистично непомітних ШІ-помилок.

Що й приводить нас до ШІ-мистецтва — або ж «мистецтва» — яке часто використовується як реклама ШІ, хоча насправді це не частина бізнес-моделі ШІ.

Дозвольте пояснити: в середньому ілюстратори не заробляють грошей. Вони вже належать до однієї з найбільш знедолених і нестабільних груп працівників. Якби генератори зображень на базі ШІ позбавили роботи всіх сучасних ілюстраторів, економія на зарплаті була б непомітною порівняно з усіма витратами на навчання й експлуатацію цих генераторів. Загальна сума зарплат комерційних ілюстраторів менша, ніж витрати компанії на комбучу лише для одного з кампусів OpenAI.

Мета ШІ-мистецтва — і історія про ШІ-мистецтво як поховальний дзвін по художниках — переконати широку публіку, що ШІ сам по собі дивовижний і робить дивовижні речі. Для створення хайпу. І це не означає, що не огидно, коли колишня CTO OpenAI Міра Мураті на конференції сказала, що «деякі творчі професії не мали існувати з самого початку».

Це має бути огидно. Це має змусити художників бігати й кричати: «ШІ може виконувати мою роботу, і він її забере, і хіба це не жахливо?»

Але чи може ШІ виконати роботу ілюстратора? Або будь-якого художника?

Подумаймо про це хвильку. Я працюю художником з 17 років, коли продав свій перший короткий твір. Ось що я вважаю мистецтвом: воно починається з художника, у якого в голові є велике, складне, незбагненне почуття. І художник вкладає це почуття в певний художній твір: пісню, вірш, картину, малюнок, танець, книгу чи фотографію. І ідея в тому, що коли ви споживаєте цю роботу, подоба того великого, незбагненного почуття матеріалізується у вашій свідомості.

Але програма генерації зображень нічого не знає про ваше велике, незбагненне почуття. Вона знає лише те, що ви вклали у свій промпт, і ці кілька речень розпорошуються на мільйон пікселів або сотню тисяч слів, тож середня комунікативна насиченість отриманого результату практично дорівнює нулю.

Можна писати більш детальні промпти, відбирати варіанти серед кількох, або безпосередньо редагувати зображення після генерації, використовуючи пензель, Photoshop або Gimp. І якщо коли-небудь з’явиться AI-робота, яка буде справжнім мистецтвом — а не просто яскравим, цікавим або технічно майстерним кресленням — то це буде завдяки додатковому внеску творчого наміру людини.

А до тих пір це просто погані твори. Погані в сенсі «моторошні», як описував культурний теоретик Марк Фішер: «коли щось присутнє там, де нічого не має бути, або нічого не присутнє там, де щось мало б бути».

ШІ-мистецтво моторошне, бо здається, що за кожним словом і пікселем є намір і автор, бо ми все життя звикли, що картини мають художників, а тексти — письменників. Але чогось бракує. Воно нічого не хоче сказати, або те, що воно має сказати, настільки розпорошене, що його неможливо побачити.

Розширення авторського права — не вихід

Не можна просто знизати плечима і прийняти тетчерський фаталізм про «немає альтернативи».

Що є альтернативою? Багато митців та їх союзників кажуть, що потрібно розширити копірайт, щоб покрити активності, необхідні для тренування моделей. І я тут, щоб сказати вам, що вони неправі.

Тренування ШІ включає скрепінг безлічі вебсторінок, що однозначно легально за нинішнім авторським правом. Далі ви аналізуєте ці роботи. Фактично, ви просто рахуєте: пікселі та їхні кольори, відстань між пікселями або слова. Для цього явно не потрібна ліцензія.

Після підрахунку всіх пікселів або слів настає фінальний етап: публікація. Бо саме моделлю є літературна робота (програмний код), яка містить факти про інші твори — розподіл слів і пікселів, закодований у багатовимірному масиві.

І знову ж таки, авторське право не забороняє публікувати факти про твори, що захищені авторським правом. І ніхто не повинен жити у світі, де хтось інший вирішує, які фактичні твердження ви можете публікувати.

З 1976 року ми постійно розширюємо авторське право: воно охоплює більше типів творів, надає ексклюзивні права на більше способів використання і діє довше.

Сьогодні медіаіндустрія більша і прибутковіша, ніж будь-коли, а частка доходів, що йде творчим працівникам, нижча, ніж будь-коли — і в абсолютних показниках, і як частка неймовірних прибутків босів медіакомпаній.

На творчому ринку, який контролюють п’ять видавництв, чотири студії, три лейбли, два мобільні магазини додатків і одна компанія, що контролює всі електронні книги та аудіокниги, надання творчому працівникові додаткових прав на переговори — це як дати вашій дитині, яку булять у школі, більше кишенькових грошей.

Скільки б ви не дали, хулігани все одно заберуть усе. Дайте дитині достатньо грошей — і хулігани наймуть агентство для глобальної комунікаційної кампанії: «Подумайте про голодних дітей! Давайте їм більше грошей на обід!»

Творчі працівники, які радіють судовим позовам великих студій і лейблів, повинні пам’ятати перше правило класової боротьби: те, що добре для вашого боса, рідко добре для вас.

Нове авторське право для тренування моделей не створить світ, де моделі не використовують для знищення художників, воно лише створить світ, де стандартні контракти небагатьох компаній, що контролюють усі творчі ринки, будуть оновлені, щоб вимагати передачі цих нових прав на тренування цим компаніям. Вимагати нового авторського права — означає стати корисним ідіотом для свого боса.

Насправді ж вони хочуть світ, де 30% інвестиційного капіталу AI-компаній йде у кишені їхніх акціонерів. Коли художника пожирають хижацькі монополії, важливо, як вони ділять «обід»?

Нам потрібно захищати художників від ШІ-хижацтва, а не просто створювати новий привід для обурення через їхню бідність.

Неймовірно, але є дуже простий спосіб це зробити. Після понад 20 років постійних помилок і шкоди правам художників, Бюро авторського права США нарешті зробило щось дивовижно правильне. Протягом усього буму ШІ Бюро авторського права твердо дотримувалося позиції: твори, створені ШІ, не можуть захищатися авторським правом, бо авторське право належить виключно людям. Авторське право надається тільки творам людського творчого вираження, зафіксованим у матеріальному носії.

І Бюро не просто зайняло цю позицію, воно активно її захищало у судах, неодноразово виграючи справи, щоб і надалі слідувати цьому принципу.

Те, що кожен ШІ-твір суспільно доступний, означає що якщо Getty чи Disney, чи Universal, чи Hearst створюють щось за допомогою ШІ — будь-хто інший може це брати, копіювати, продавати або роздавати безкоштовно. А єдина річ, яку ці компанії ненавидять більше, ніж платити творчим працівникам, — це коли інші беруть їхні твори без дозволу.

Позиція Бюро авторського права США означає, що єдиний спосіб отримати авторське право для цих компаній — платити людям за творчу роботу. Це рецепт кентаврства. Якщо ви художник або письменник, який використовує промпти для ідей чи варіацій, це не проблема, бо кінцевий твір створюєте ви. А якщо ви відеоредактор, який змінює погляди 200 акторів у сцені за допомогою дипфейків, то ці очі — у суспільному надбанні, але фільм залишається під копірайтом.

Але творчі працівники не повинні покладатися на уряд США, щоб врятувати нас від ШІ-хижаків. Ми можемо зробити це самі, як це зробили сценаристи під час історичного страйку. Вони поставили студії на коліна, бо були організовані та солідарні, а також мали право робити те, що майже ніхто інший не може: брати участь у «секторних переговорах», коли всі працівники в галузі можуть узгодити контракт із кожним роботодавцем у цьому секторі.

Для більшості працівників це було незаконно з кінця 1940-х, коли закон Тафта-Гартлі заборонив такі переговори. Якщо ми збираємося вести кампанію за прийняття нового закону в надії заробити більше грошей і мати більший контроль над своєю працею, ми повинні боротися за відновлення секторних переговорів, а не за розширення авторського права.

Як луснути бульбашку

ШІ – бульбашка, а бульбашки – це жахливо.

Бульбашки переводять заощадження звичайних людей, які просто намагаються накопичити на гідну старість, у кишені найбагатших та найнеетичніших людей у нашому суспільстві, і кожна бульбашка рано чи пізно лопається, забираючи з собою їхні заощадження.

Але не всі бульбашки створені однаковими. Деякі залишають по собі щось хороше. Worldcom вкрав мільярди у звичайних людей, обманюючи їх щодо замовлень на волоконно-оптичні кабелі. Генеральний директор потрапив до в’язниці і помер там. Але волокно пережило його. Воно досі лежить у землі. У мене вдома є симетричне 2 Гб підключення, бо AT&T активувала частину того старого «темного» волокна Worldcom.

Було б краще, якби Worldcom ніколи не існувало, але єдине, що гірше за всі ті жахливі шахрайства Worldcom, — це якби із руїн не можна було нічого відновити.

Не думаю, що ми багато чого зможемо відновити з криптовалют, наприклад. Коли крипта помре, вона залишить після себе погану австрійську економіку і ще гірші «мавпячі» jpegs.

ШІ — це бульбашка, і вона лусне. Більшість компаній зазнає поразки. Більшість датацентрів буде закрито або продано на запчастини. А що залишиться?

Ми отримаємо купу програмістів, які дійсно добре розбираються в прикладній статистиці. Ми отримаємо багато дешевих GPU, що буде круто для, скажімо, художників спецефектів та кліматологів, які зможуть купити критично важливе обладнання за копійки. І ми отримаємо відкриті моделі, які працюють на звичайному обладнанні, інструменти ШІ, що можуть робити багато корисного: транскрибувати аудіо та відео, описувати зображення, підсумовувати документи, автоматизувати трудомістке редагування графіки — наприклад, видаляти фони або ретушувати випадкових перехожих на фотографіях. Вони працюватимуть на наших ноутбуках і телефонах, а опенсорсні хакери вигадають способи використовувати їх для того, про що їхні творці ніколи не мріяли.

Якби ніколи не існувало бульбашки ШІ, якби все це з’явилося лише тому, що технарі та продакт-менеджери кілька років експериментували, створюючи круті нові додатки, більшість людей приємно здивувалася б цим цікавим новим речам, які можуть робити їхні комп’ютери. Ми б називали їх «плагінами».

Проблема в бульбашці, не застосунках. Бульбашці не потрібні корисні дешеві речі. Вона хоче дорогих «дизраптивних» речей: великий фундаментальних моделей, які спалюють мільярди доларів кожен рік.

Коли ШІ-інвестманія схлопнеться, більшість цих моделей зникнуть, тому що утримувати їхні датацентри стане просто нерентабельно. Як йдеться у законі Штейна: «Все, що не може тривати вічно, рано чи пізно закінчується».

Колапс ШІ-бульбашки буде бридким. Сім ШІ-компаній наразі утримують понад третину всього фондового ринку і вони нескінченно перекидають один одному одні й ті самі борги на $100 млрд.

ШІ — це як азбест у стінах нашого технологічного суспільства, запханий туди з дикою невимушеністю фінансовим сектором і неконтрольованими технологічними монополістами. Нам доведеться «розкопувати» його поколіннями або й довше.

Щоб луснути бульбашку, ми маємо бити по силах, які її створили:

• міфу, що ШІ може виконувати вашу роботу, особливо якщо ви отримуєте високу зарплату, яку бос може загребти собі назад;
• розумінню, що компаніям для нескінченного зростання потрібно все більше абсурдних бульбашок, щоб лишатися на плаву;
• факту, що працівники та громадськість, яким вони служать, на одному боці цього конфлікту, а боси та їхні інвестори — на іншому.

Оскільки бульбашка ШІ – справді дуже погана, варто боротися серйозно, і серйозна боротьба з ШІ вражає його коріння: матеріальні фактори, що живлять сотні мільярдів марнотратного капіталу, витраченого на те, щоб поставити нас усіх на хлібну лінію і заповнити всі наші стіни високотехнологічним азбестом.