На початку січня 2026 року Держспецзв’язку створила перелік забороненого до використання програмного забезпечення та комунікаційного обладнання, який повністю складається з продуктів 1С. Насправді заборонити в Україні цей софт намагаються з 2017 року, але все ніяк. гідно з останніми опитуваннями, його використовує понад 60% українських компаній, в тому числі і деякі державні установи.

Засновник та СЕО компанії «Українська торгова група ЛІОМ» Андрій Омельченко написав відвертий пост про те, чому так.

Ми всі розуміємо: 1С – це російський продукт, (як «Телеграм», «Вконтактє»). Від усього російського потрібно відмовлятись. Це питання безпеки та етики. АЛЕ: повноцінної заміни для 1С «все в одному» для МСБ досі немає.

Контекст війни, безпеки та етики не залишає простору для ілюзій — російський софт не може бути фундаментом української економіки в довгій перспективі. Питання лише в тому, як із цього виходити без руйнування бізнесів.

Я дивлюся на цю проблему як представник бізнесу. І для мене відмова від 1С – це не «незручність», а втрата значних інвестицій, зроблених за роки:

• мільйони гривень у кастомізацію,
• адаптацію під унікальні процеси,
• навчання персоналу,
• інтеграції з виробництвом, логістикою, складами, продажами.

Важливо розуміти: 1С – це не про бухгалтерію. Бухоблік — це 10%. Решта 90% – управлінський контур: планування, виробництво, ціноутворення, склад, CRM, аналітика, контроль маржі.

Чому 1С досі живе на ринку (і це факт, а не виправдання)

• готові рішення «все в одному»;
• величезний ринок спеціалістів і доступна вартість впровадження;
• гнучкість під будь-які навіть дуже «криві» бізнес-процеси.

Заборона без зрозумілої альтернативи не створює переходу — вона створює тінь, відкладені рішення й саботаж.

Головне питання: чим реально замінювати?

На сьогодні ми маємо таку картину:

• Міжнародні аналоги: значно дорожчі у впровадженні та вимагають повної перебудови (реінжинірингу) бізнес-процесів.
• Вітчизняні рішення: часто менш «всеїдні» та потребують серйозного доопрацювання під специфіку конкретного підприємства.

Щоб знизити градус дискусії та перейти до конкретики: що сьогодні на ринку України можна реально протиставити популярним серед торгових та виробничих компаній версіям УТП та УВП? Будемо відверті: повноцінних прямих аналогів майже немає.

Тому різкий перехід — це не просто купівля нової програми, а обнулення частини капіталу та величезні операційні ризики. І це треба чесно визнавати, а не ігнорувати.

У теперішній реальності, коли в державі, з одного боку, немає чітких вимог та правил щодо софту, жодної програми переходу чи ініціатив, а з іншого — немає аналогів, для бізнесу це виглядає як примусовий стрибок із літака без парашута.

Замість хейту — спільний пошук виходу. Перехід не будується лише на заборонах. Потрібні:

• чітка дорожня карта,
• державна та донорська підтримка переходу,
• відкритий список робочих альтернатив,
• реальні кейси міграції, а не лозунги.

Питання до колег і експертів:

• Які рішення сьогодні реально можуть закрити 80–90% управлінського обліку?
• Які бюджети та строки переходу є адекватними для МСБ?
• Які українські продукти варто підтримувати вже зараз?

І саме головне питання: яка державна програма щодо цього питання в довгостроковій перспективі? Які ініціативи?

Час змін настав. Але ці зміни мають створювати майбутнє, а не руйнувати бізнеси, які тримають економіку.