Аліна Кулужинова, юристка практики супроводу бізнесу в Juscutum, написала для Scroll.media колонку про Defence City, який, після довготривалих експортних обмежень на ОПК, запрацював цієї осені. Вона підсвітила слабкі сторони нового спецрежиму для defence-виробників, які на фоні останніх корупційних скандалів можуть викликати запитання, та підкреслила важливість громадського контролю в цій сфері.

Уявіть: Україна в розпалі війни, фронт гостро потребує озброєння, а держава раптом створює «рай для оборонників» — спеціальний режим Defence City з нульовими податками та спрощеними процедурами. Здається, ідеально.

Однак, за такими привабливими умовами на поверхні приховують складніші питання: хто реально керує цим «містом оборони»? Чи не перетвориться воно на інструмент для обраних, де державний контроль слугує прикриттям для корупційних схем? Заглибимось у це детально, спираючись на нормативну базу та факти, щоб ви самі вирішили — це перемога чи зрада. Адже у часи війни правда  — це не розкіш, а зброя.

Від проєкту до реальності: як створювався Defence City

Defence City — це не футуристичне місто з жанру фантастики, а спеціальний правовий режим, з простою ідеєю: стимулювати виробництво озброєння, залучити інвестиції та модернізувати оборонно-промисловий комплекс (ОПК), який роками бореться з бюрократією та корупцією.

Ініціатива розпочалась з пакета законопроєктів, поданих у червні 2025 року Данилом Гетманцевим та Давидом Арахамією. Верховна Рада ухвалила ключові закони №13420 та №13421 у серпні, а президент Зеленський підписав їх у вересні.

Режим діятиме до 1 січня 2036 року або до моменту вступу України в ЄС, тобто теоретично це тимчасовий «допінг» для війни.

На папері все виглядає героїчно:

• резиденти Defence City отримують звільнення від податку на прибуток (0%), податку на землю, нерухомість та екологічний податок;
• спрощуються митні процедури;
• прискорюється експорт військових товарів;
• релокація виробництв здійснюється за державної підтримки.

Як зазначив міністр МО України Шмигаль у своєму пості на Facebook, Defence City має мінімізувати ризики для іноземних інвесторів та зробити співпрацю привабливішою. Мета — збільшити виробництво дронів, боєприпасів та техніки, щоб фронт не потерпав.

Проте виникає питання: чи не є це просто податковим раєм для «своїх»? В Україні, де ОПК традиційно асоціюється з олігархією та рекетом, такі пільги можуть стати лазівкою для ухилення від сплати податків. Держава приховує дані про оборонні підприємства від публічного доступу, як наголосила прем’єр-міністр Свириденко, нібито з міркувань безпеки, але, можливо, щоб уникнути контролю?

Нормативна база — лабіринт законів

Давайте зануримося в юридичні глибини. Основний стовп — Закон України №4577-IX (від 21 серпня 2025 року), який вносить зміни до Податкового кодексу та Закону України «Про національну безпеку України». У Законі про нацбезпеку впроваджено новий Розділ V-1: статті 36-42 містять вичерпний опис режиму, управління та контролю.

• Податкові зміни: Пункт 88-1 Перехідних положень Податкового кодексу звільняє доходи від «оборонних товарів» від оподаткування. За умови якщо щонайменше 75% доходу резидента – від військової продукції або послуг (50% для авіабудування).
• Умови резидентства: Стаття 37 вимагає відсутності боргів, санкцій та зв’язків з агресором. Заява подається до Міністерства оборони, рішення — за 10 днів.
• Механізм контролю: Стаття 41 – ключова. МО України проводить перевірки, вимагає щорічні звіти (до 1 червня) та може позбавити статусу за порушення. Кабінет Міністрів затверджує процедури, а Рада національної безпеки та оборони (РНБО) – стратегічний нагляд.

Цей лабіринт законів дає МО України колосальну владу: від надання статусу до аудиту виробництв. У країні, де скандали з «Укроборонпромом» ще не стерті з пам’яті, така концентрація влади в руках одного міністерства викликає питання. А якщо політичні впливи? Чи не перетвориться Defence City на клуб для лояльних компаній, де пільги роздають за «правильні» зв’язки?

Хто реально керує «продуктом»? Державний нагляд чи тіньові фігури

А тепер до суті: хто контролює виробництво озброєння, яке має рятувати життя на фронті? Офіційно — резиденти, приватні чи державні компанії, але під пильним оком держави. МО України — ключовий гравець: веде реєстр, контролює звітність та перевіряє виробництво. Процеси державних закупівель проходять через МО України та Генштаб, а експорт — за погодженням з Державною службою експортного контролю.

Але реальність значно примітивніша: Президент Зеленський, як голова РНБО має стратегічний вплив – підписує закони та формує політику. КМ України додає бюрократичний прошарок. Питання в тому: чи є за цим якісь приховані інтереси? Війна — це мільярди, і в ОПК завжди були олігархи, як Ахметов чи Пінчук, чиї компанії можуть стати резидентами. Хоча й експорт оборонної продукції наразі повністю закритий, режим Defence City обіцяє відкрити його для надлишків за спрощеною процедурою. А якщо пільги використовуватимуться для експорту не на фронт, а за кордон? Контроль МО України здається суворим, але чи буде це достатньо прозорим в країні з корупційним минулим?

З іншого боку, ризик для бізнесу також не малий. Пільги — це не мана небесна: несумісність з Diia City, заборона на вивід дивідендів, посилені перевірки від ДПС і НБУ. Якщо резидент не дотримається 75% «кваліфікованого» доходу — податки нарахують без строку давності. Для малого бізнесу чи стартапів це може бути пасткою: перевага мінімальна, а бюрократія — максимальна. Зрозуміло, що бюджет може втратити гроші на податках, а нагляд може паралізувати виробництво. У контексті війни, коли СБУ та НАБУ сваряться через корупцію, це тільки підливає масло у вогонь.

Defence City: рай чи пастка? Час покаже

Defence City — амбітний крок, який може врятувати Україну на фронті, але без суворого громадського контролю ризикує стати черговою «ширмою» для еліт. Війна — не привід для тіньових ігор, а випробування на чесність. Якщо спрацює — пошана нашим виробникам, якщо ні — це сигнал про глибші проблеми в системі.

Автор: Аліна Кулужинова, юристка практики супроводу бізнесу в Juscutum