«Долина розвертається в Defence». Як влаштована та інвестує група Network VC
Американсько-український Network VC регулярно інвестує в Долині, а з недавніх пір і в український Defence. Це — група фондів та синдикатів, яку заснував Олександр Сорока, добре відомий в Україні мережею Startup.Network, яка до 2015 року регулярно влаштовувала демодні в Києві, щоб обʼєднати молодих українських інноваторів з ангел-інвесторами.
Зараз Сорока розбудовує мережу венчурних ініціатив, проводить івенти, організовує ком’юніті та активно інвестує в стартапи у США. В портфоліо його фондів вже приблизно 100 стартапів, при цьому 20% з них мають українське коріння.
Редакторка Scroll.media поговорила з засновником Олександром Сорокою про те, як працює екосистема групи Network VC, як інвестують її фонди та чому в Україні неможливо побудувати Кремнієву Долину.
Розкажи про Network VC. Як він зʼявився і що собою представляє?
З 2010 по 2015 рік я намагався побудувати Кремнієву долину в Україні. А потім зрозумів те, що сьогодні називаю прокляттям малих та середніх економік. І це не тільки про Україну, а і про Австрію, Нігерію, Таїланд. Навіть такі країни, як Німеччина чи Франція, не мають настільки великого вільного ринку, щоб в них можливо було побудувати Долину. Відсоток юнікорнів, які там з’явились, 1-2% від світового на рік. Я зрозумів, що треба рухатись у Великий світ.
Ми зареєстрували компанію в Штатах, яка досі працює. Спочатку ми були ближче до інвесторів – пробували допомагати стартапам підіймати тут гроші. У 2017 році запустили свої івенти – Unicorn Battles і вже зробити 500 івентів в 55 країнах світу. Це нам дозволило побудувати нетворк. І у 2019-му ми запустили перший венчурний фонд.
Які фонди та організації працюють під парасолькою Network VC?
Ми інвестуємо і синдикатами, і окремими невеличкими фондами. Переважно на seed до round А.
Якщо мова про синдикат, то це late seed – round A. У стартапу має бути вже мільйон доларів у продажах або американський венчурний фонд з гарним досвідом, з яким ми ко-інвестуємо.
Також ми робимо невеликі фонди, які інвестують спеціалізовано в якійсь вертикалі. Зараз у нас вже четвертий фонд, який інвестує у стартапи з YCombinator. І цієї осені запустили перший фонд, який інвестує у випускників Andreessen Horowitz Speedrun. Вже вклали в три стартапи – там чіткий фокус на ігри, медіа, social network, і стадії трохи пізніші, тому і чеки більші. Скоро запустимо ще один Longevity Fund, який буде фокусуватись на стартапах у сфері продовження життя людини.
У нас є фонд для дефенсу – Oppenheimer. Ми навіть створили йому окремий бренд, бо це дуже специфічна історія. Тут ми робимо і синдикати, і акселераційну програму для українських стартапів у США.
У нас є платформа Startup.Network, на якій зареєстровано десь 50 000 стартапів. Це відкрита платформа, як LinkedIn для стартапів. Є своя синдикатна платформа Startup.Inc (типу AngelList), на яку можна просто зайти і проінвестувати гроші. Це для акредитованих інвесторів. А ще у нас є клуб VC House, де ми іноді зустрічаємось, обмінюємося угодами тощо.
Це основні елементи нашої екосистеми. Бізнес складний насправді. Спочатку гроші треба зібрати, потім розумно проінвестувати, а потім ще 5-7 років чекати, коли буде екзит. Тому ми цими фондами рухаємось паралельно і так ростемо.
Скільки стартапів вже у вашому портфоліо? Скільки з них українські?
На сьогодні у нас в портфелі вже 100 стартапів, 90% з них – в Штатах. Є декілька з оцінкою в мільярд доларів.
Українських або україно-американських, у нас 13 стартапів тільки в defence. Та ж Bavovna, наприклад — команда знаходиться тут, один фаундер з України, а інший — американець.
Якщо говорити про цивільні стартапи, то з українським корінням у нас десь 20% портфоліо.
А які обʼєми ваших фокусних фондів? Ви залучаєте якийсь фіксований капітал чи в різних фондах по-різному?
Ми постійно фандрейзимо під нові фонди. В цьому сезоні у нас новий пул інвесторів. Можуть бути і старі, але пул постійно оновлюється.
Зазвичай це суми до мільйона доларів.
Який цикл життя фонду? Скільки угод він робить?
Звісно, буває так, що екзити трапляються вже за рік — нещодавно у нас була така історія. Але як правило це 5-10 років. Якщо заходити на більш пізніх стадіях, то 3-7. Щойно робимо екзити — одразу роздаємо гроші, але в цілому це довгострокові інвестиції.
Якщо говорити про наші невеликі фокусні фонди, то ми робимо від 3 до 10 угод. Інколи буває 3, інколи 10.
Який у вас середній чек?
В цілому, наші чеки на стартап не більше ніж півмільйона доларів. Тематичний фонд може інвестувати від кількох десятків тисяч доларів до $100 000. А синдикати – від $100 000 до $500 000.
Oppenheimer інвестує переважно в українські defence-стартапи – це свідоме рішення чи продиктовано ринком?
За американські стартапи в Defence важче конкурувати. У них є доступ і до інших акселераторів, той же YC одразу дає $500 000. Вони хочуть і чеки більші, і оцінки там вищі.
Типовий YC-стартап, який щойно випустився, ще і продукту не має, а вже підіймає інвестиції з оцінкою в $50 млн. Для українського ринку це був би вже раунд A.
При всьому цьому українські стартапи дуже часто йдуть попереду, навіть при тому, що їх оцінки нижчі. Але їм необхідно виходити на європейські, американські ринки, рейзити кошти, бо коли є дві однакові ідеї, і хтось один підіймає набагато більше, то він все одно перекупить найкращих спеціалістів, і маркетинг будувати виключно на українському ринку – дуже небезпечна стратегія. Тому основна проблема для України зараз — це обмеження експорту.
Але інвестиції в американський Defence Tech у нас є. Ми проінвестували створення кріогенних двигунів для супутників, щоб вони могли уклонятися від китайських ракет в космосі. Також, ми інвестували у створення термоядерного реактора для кораблів. І заходимо зараз в ще один космічний стартап.
Чи є вже екзити? Які там результати?
Так, є. З цікавого, у нас є екзит із BioTech стартапу Volumentric, який ми зробили за один рік — це дуже швидко. Він 3D-принтить людські органи. Ми зайшли у 2020-му, а у 2021-му його вже купили. Там вийшло 3х, хоча мало бути більше. Бо сумарно угода мала бути $400 млн за умови досягнення всіх результатів, але заплатили поки тільки $45 млн. Кажу ж, це складний бізнес 🙂
Були й не дуже вдалі екзити. Наприклад, з Elai ми зробили екзит один до одного.
Звідки ваші LP та скільки їх? Є українці?
Загалом нарахували інвесторів з 20 країн світу. Є з Європи, Малайзії, з ОАЄ, США. З багатьох країн, але українців багато. Це приватні інвестори чи малі фемілі-офіси.
Загалом зареєстрованих інвесторів у нас тисячі. Якщо ж говорити про активних, десь близько сотні.
Який поріг входу для інвесторів?
Якщо це синдикат, там зазвичай $10 000. А коли ми збираємо фонд, то там частіше за все $25 000.
У вас є офіс чи представництво в Україні?
У Oppenheimer є партнер в Україні, який представляє тут наші інтереси. Тому так, є.
Як NetworkVC та Oppenheimer Acceleration відбирають стартапи?
У нас різні підходи оцінки стартапів для seed і для round A.
Коли ми дивимось на seed, це більш типовий стартап з двох-трьох інженерів – не бізнесменів. І українські стартапи дуже часто цього не розуміють. Приїжджає бізнесмен, він один фаундер, найняв пару програмістів, у яких долі взагалі нема… Американці інвестують в новітні технології, не в бізнес-моделі. І ми так само. В першу чергу, в основі стартапу повинна бути якась інновація. Бо ринок тут крутиться навколо технологічних інновацій.
Коли ми аналізуємо стартапи на більш пізніх раундах, перше, на що ми звертаємо увагу — чи є трекшн, який він, як швидко він зростає. В синдикатах ми інвестуємо з «1 million strategy» – шукаємо стартап, в якого вже є хоча б мільйон доларів revenue або якісь американські VC, які вже інвестували мільйон доларів.
На seed у нас є так званий «3Т»: Team, Technology чи Traction. Коли трекшену ще нема, то звертаєш увагу в першу чергу на те, чи може ця команда реалізувати те, що вони задумали. Якщо там у фаундерах випускники Стенфорда, Гарварда, MIT – є кредит довіри.
Якщо говорити про український Defence, там такий самий принцип відбору, але є декілька «ні». По-перше, ми дуже рідко інвестуємо в Hardware, а переважно Defence в Україні — це саме залізо. По-друге, ми намагаємося не інвестувати в команди, які знаходяться поки що за кордонами Америки. Ми хочемо, щоб команда була в США, бо фандрейзити та вести перемовини з клієнтами потрібно саме тут. Коли команди змішані, наприклад, один фаундер в Україні, інший в США, це позитивно впливає на рішення інвестувати.
Але, звісно, ми робимо виключення, якщо ми бачимо потенціал. Плюс у нас є defence-акселератор, де ми взагалі даємо перші чеки на тій стадії, коли ще навіть продукту немає робочого. Хоч це і ризиково.
Чому ви вирішили піти в Defence?
Три тижні тому я був на конференції в Стенфорді, де виступав Марк Андріссен, голова Andreessen Horowitz. Його не часто десь побачиш, а тут він якраз говорив про те, що є дуже багато перспектив на цьому ринку.
Загалом, в США зараз помітний цікавий розворот в сторону Defence. Тут є Stanford Research Institute, який переважно працює на DARPA. Зараз це окремий інститут, але колись він був частиною Стенфорду. Потім у 70-х студенти забастували, бо не хотіли мати нічого спільного з Defence, і його відділили. А тепер сам Стенфорд повернувся в цю тематику і почав знову проводити дефенс-конференції.
Загалом, Долина повертається туди, з чого і починалася. А починалася вона з Defence.
У часи холодної війни, коли були перегони озброєнь, Союз виділяв необмежені кошти на військові технології. В Америці такого не було, і тоді вони почали робити те ж саме — помножувати чек на 5, якщо це дефенс. Така насправді її історія.
Як швидко закриваєте угоди?
It depends. Якщо говоримо про round А, і там вже є лід-інвестор – дуже швидко. Там тебе ніхто не чекає, навіть не запрошують в ці раунди – в Долині грошей навалом і без нас. Тому рішення може бути прийнято буквально за день. І це нормально, бо якщо є великий інвестор, там вже due diligence зроблений, як треба. Ризики мінімальні.
Якщо це seed, то треба набагато більше часу. Ти можеш місяць приймати рішення, і тобі дійсно треба трошки закопатися, бо немає на що спертися. Нема трекшену, є технологія — але чи працює вона, чи не працює? Треба поспілкуватися з експертами.
Є винятки. Наприклад, Y Combinator побудував таку машину, яка просто штампує стартапи, до яких на виході стоїть черга інвесторів, вже готових дати гроші. Тому, щоб встигнути, тут теж треба швидко приймати рішення. Але у випадку з YC, там стандартний safe agreement, дуже простий legal, фаундери з кращих університетів і YC вже поставив свою печатку… Тому тут — подивилися, поспілкувалися, відпустили фаундера, обговорили і прийняли рішення. Інакше ти просто не встигаєш зайти.
Цікаво, що YC теж почав інвестувати в Defence…
Так. Ну YC буквально висмоктує мізки з Європи. Раніше там були більш американські команди. А тепер і Оксфорд, і Кембридж. Бо в Європі все набагато повільніше, а тут — БАМ! Запустились, гроші отримали..
Якщо я бачу в YC роботів — зазвичай це іммігранти з Китаю. Розумні люди не хочуть знаходитись в закритих системах, тому їдуть сюди.
Багато студентів зараз кидають свої університети і йдуть у YC. Бо університету ти повинен півмільйона дати, а тут тобі навпаки дають півмільйона.
Каліфорнія — це екосистема, яка дуже лояльна до різних проявів життя в різних сенсах. Сюди зʼїжджаються вундеркінди з усього світу, щоб реалізувати свій потенціал. Тому я поки не бачу можливості конкурувати з Долиною просто нікому.
«Долина розвертається в Defence». Як влаштована та інвестує група Network VC
Американсько-український Network VC регулярно інвестує в Долині, а з недавніх пір і в український Defence. Це — група фондів та синдикатів, яку заснував Олександр Сорока, добре відомий в Україні мережею Startup.Network, яка до 2015 року регулярно влаштовувала демодні в Києві, щоб обʼєднати молодих українських інноваторів з ангел-інвесторами.
Зараз Сорока розбудовує мережу венчурних ініціатив, проводить івенти, організовує ком’юніті та активно інвестує в стартапи у США. В портфоліо його фондів вже приблизно 100 стартапів, при цьому 20% з них мають українське коріння.
Редакторка Scroll.media поговорила з засновником Олександром Сорокою про те, як працює екосистема групи Network VC, як інвестують її фонди та чому в Україні неможливо побудувати Кремнієву Долину.
Розкажи про Network VC. Як він зʼявився і що собою представляє?
З 2010 по 2015 рік я намагався побудувати Кремнієву долину в Україні. А потім зрозумів те, що сьогодні називаю прокляттям малих та середніх економік. І це не тільки про Україну, а і про Австрію, Нігерію, Таїланд. Навіть такі країни, як Німеччина чи Франція, не мають настільки великого вільного ринку, щоб в них можливо було побудувати Долину. Відсоток юнікорнів, які там з’явились, 1-2% від світового на рік. Я зрозумів, що треба рухатись у Великий світ.
Ми зареєстрували компанію в Штатах, яка досі працює. Спочатку ми були ближче до інвесторів – пробували допомагати стартапам підіймати тут гроші. У 2017 році запустили свої івенти – Unicorn Battles і вже зробити 500 івентів в 55 країнах світу. Це нам дозволило побудувати нетворк. І у 2019-му ми запустили перший венчурний фонд.
Які фонди та організації працюють під парасолькою Network VC?
Ми інвестуємо і синдикатами, і окремими невеличкими фондами. Переважно на seed до round А.
Якщо мова про синдикат, то це late seed – round A. У стартапу має бути вже мільйон доларів у продажах або американський венчурний фонд з гарним досвідом, з яким ми ко-інвестуємо.
Також ми робимо невеликі фонди, які інвестують спеціалізовано в якійсь вертикалі. Зараз у нас вже четвертий фонд, який інвестує у стартапи з YCombinator. І цієї осені запустили перший фонд, який інвестує у випускників Andreessen Horowitz Speedrun. Вже вклали в три стартапи – там чіткий фокус на ігри, медіа, social network, і стадії трохи пізніші, тому і чеки більші. Скоро запустимо ще один Longevity Fund, який буде фокусуватись на стартапах у сфері продовження життя людини.
У нас є фонд для дефенсу – Oppenheimer. Ми навіть створили йому окремий бренд, бо це дуже специфічна історія. Тут ми робимо і синдикати, і акселераційну програму для українських стартапів у США.
У нас є платформа Startup.Network, на якій зареєстровано десь 50 000 стартапів. Це відкрита платформа, як LinkedIn для стартапів. Є своя синдикатна платформа Startup.Inc (типу AngelList), на яку можна просто зайти і проінвестувати гроші. Це для акредитованих інвесторів. А ще у нас є клуб VC House, де ми іноді зустрічаємось, обмінюємося угодами тощо.
Це основні елементи нашої екосистеми. Бізнес складний насправді. Спочатку гроші треба зібрати, потім розумно проінвестувати, а потім ще 5-7 років чекати, коли буде екзит. Тому ми цими фондами рухаємось паралельно і так ростемо.
Скільки стартапів вже у вашому портфоліо? Скільки з них українські?
На сьогодні у нас в портфелі вже 100 стартапів, 90% з них – в Штатах. Є декілька з оцінкою в мільярд доларів.
Українських або україно-американських, у нас 13 стартапів тільки в defence. Та ж Bavovna, наприклад — команда знаходиться тут, один фаундер з України, а інший — американець.
Якщо говорити про цивільні стартапи, то з українським корінням у нас десь 20% портфоліо.
А які обʼєми ваших фокусних фондів? Ви залучаєте якийсь фіксований капітал чи в різних фондах по-різному?
Ми постійно фандрейзимо під нові фонди. В цьому сезоні у нас новий пул інвесторів. Можуть бути і старі, але пул постійно оновлюється.
Зазвичай це суми до мільйона доларів.
Який цикл життя фонду? Скільки угод він робить?
Звісно, буває так, що екзити трапляються вже за рік — нещодавно у нас була така історія. Але як правило це 5-10 років. Якщо заходити на більш пізніх стадіях, то 3-7. Щойно робимо екзити — одразу роздаємо гроші, але в цілому це довгострокові інвестиції.
Якщо говорити про наші невеликі фокусні фонди, то ми робимо від 3 до 10 угод. Інколи буває 3, інколи 10.
Який у вас середній чек?
В цілому, наші чеки на стартап не більше ніж півмільйона доларів. Тематичний фонд може інвестувати від кількох десятків тисяч доларів до $100 000. А синдикати – від $100 000 до $500 000.
Oppenheimer інвестує переважно в українські defence-стартапи – це свідоме рішення чи продиктовано ринком?
За американські стартапи в Defence важче конкурувати. У них є доступ і до інших акселераторів, той же YC одразу дає $500 000. Вони хочуть і чеки більші, і оцінки там вищі.
Типовий YC-стартап, який щойно випустився, ще і продукту не має, а вже підіймає інвестиції з оцінкою в $50 млн. Для українського ринку це був би вже раунд A.
При всьому цьому українські стартапи дуже часто йдуть попереду, навіть при тому, що їх оцінки нижчі. Але їм необхідно виходити на європейські, американські ринки, рейзити кошти, бо коли є дві однакові ідеї, і хтось один підіймає набагато більше, то він все одно перекупить найкращих спеціалістів, і маркетинг будувати виключно на українському ринку – дуже небезпечна стратегія. Тому основна проблема для України зараз — це обмеження експорту.
Але інвестиції в американський Defence Tech у нас є. Ми проінвестували створення кріогенних двигунів для супутників, щоб вони могли уклонятися від китайських ракет в космосі. Також, ми інвестували у створення термоядерного реактора для кораблів. І заходимо зараз в ще один космічний стартап.
Чи є вже екзити? Які там результати?
Так, є. З цікавого, у нас є екзит із BioTech стартапу Volumentric, який ми зробили за один рік — це дуже швидко. Він 3D-принтить людські органи. Ми зайшли у 2020-му, а у 2021-му його вже купили. Там вийшло 3х, хоча мало бути більше. Бо сумарно угода мала бути $400 млн за умови досягнення всіх результатів, але заплатили поки тільки $45 млн. Кажу ж, це складний бізнес 🙂
Були й не дуже вдалі екзити. Наприклад, з Elai ми зробили екзит один до одного.
Звідки ваші LP та скільки їх? Є українці?
Загалом нарахували інвесторів з 20 країн світу. Є з Європи, Малайзії, з ОАЄ, США. З багатьох країн, але українців багато. Це приватні інвестори чи малі фемілі-офіси.
Загалом зареєстрованих інвесторів у нас тисячі. Якщо ж говорити про активних, десь близько сотні.
Який поріг входу для інвесторів?
Якщо це синдикат, там зазвичай $10 000. А коли ми збираємо фонд, то там частіше за все $25 000.
У вас є офіс чи представництво в Україні?
У Oppenheimer є партнер в Україні, який представляє тут наші інтереси. Тому так, є.
Як NetworkVC та Oppenheimer Acceleration відбирають стартапи?
У нас різні підходи оцінки стартапів для seed і для round A.
Коли ми дивимось на seed, це більш типовий стартап з двох-трьох інженерів – не бізнесменів. І українські стартапи дуже часто цього не розуміють. Приїжджає бізнесмен, він один фаундер, найняв пару програмістів, у яких долі взагалі нема… Американці інвестують в новітні технології, не в бізнес-моделі. І ми так само. В першу чергу, в основі стартапу повинна бути якась інновація. Бо ринок тут крутиться навколо технологічних інновацій.
Коли ми аналізуємо стартапи на більш пізніх раундах, перше, на що ми звертаємо увагу — чи є трекшн, який він, як швидко він зростає. В синдикатах ми інвестуємо з «1 million strategy» – шукаємо стартап, в якого вже є хоча б мільйон доларів revenue або якісь американські VC, які вже інвестували мільйон доларів.
На seed у нас є так званий «3Т»: Team, Technology чи Traction. Коли трекшену ще нема, то звертаєш увагу в першу чергу на те, чи може ця команда реалізувати те, що вони задумали. Якщо там у фаундерах випускники Стенфорда, Гарварда, MIT – є кредит довіри.
Якщо говорити про український Defence, там такий самий принцип відбору, але є декілька «ні». По-перше, ми дуже рідко інвестуємо в Hardware, а переважно Defence в Україні — це саме залізо. По-друге, ми намагаємося не інвестувати в команди, які знаходяться поки що за кордонами Америки. Ми хочемо, щоб команда була в США, бо фандрейзити та вести перемовини з клієнтами потрібно саме тут. Коли команди змішані, наприклад, один фаундер в Україні, інший в США, це позитивно впливає на рішення інвестувати.
Але, звісно, ми робимо виключення, якщо ми бачимо потенціал. Плюс у нас є defence-акселератор, де ми взагалі даємо перші чеки на тій стадії, коли ще навіть продукту немає робочого. Хоч це і ризиково.
Чому ви вирішили піти в Defence?
Три тижні тому я був на конференції в Стенфорді, де виступав Марк Андріссен, голова Andreessen Horowitz. Його не часто десь побачиш, а тут він якраз говорив про те, що є дуже багато перспектив на цьому ринку.
Загалом, в США зараз помітний цікавий розворот в сторону Defence. Тут є Stanford Research Institute, який переважно працює на DARPA. Зараз це окремий інститут, але колись він був частиною Стенфорду. Потім у 70-х студенти забастували, бо не хотіли мати нічого спільного з Defence, і його відділили. А тепер сам Стенфорд повернувся в цю тематику і почав знову проводити дефенс-конференції.
Загалом, Долина повертається туди, з чого і починалася. А починалася вона з Defence.
У часи холодної війни, коли були перегони озброєнь, Союз виділяв необмежені кошти на військові технології. В Америці такого не було, і тоді вони почали робити те ж саме — помножувати чек на 5, якщо це дефенс. Така насправді її історія.
Як швидко закриваєте угоди?
It depends. Якщо говоримо про round А, і там вже є лід-інвестор – дуже швидко. Там тебе ніхто не чекає, навіть не запрошують в ці раунди – в Долині грошей навалом і без нас. Тому рішення може бути прийнято буквально за день. І це нормально, бо якщо є великий інвестор, там вже due diligence зроблений, як треба. Ризики мінімальні.
Якщо це seed, то треба набагато більше часу. Ти можеш місяць приймати рішення, і тобі дійсно треба трошки закопатися, бо немає на що спертися. Нема трекшену, є технологія — але чи працює вона, чи не працює? Треба поспілкуватися з експертами.
Є винятки. Наприклад, Y Combinator побудував таку машину, яка просто штампує стартапи, до яких на виході стоїть черга інвесторів, вже готових дати гроші. Тому, щоб встигнути, тут теж треба швидко приймати рішення. Але у випадку з YC, там стандартний safe agreement, дуже простий legal, фаундери з кращих університетів і YC вже поставив свою печатку… Тому тут — подивилися, поспілкувалися, відпустили фаундера, обговорили і прийняли рішення. Інакше ти просто не встигаєш зайти.
Цікаво, що YC теж почав інвестувати в Defence…
Так. Ну YC буквально висмоктує мізки з Європи. Раніше там були більш американські команди. А тепер і Оксфорд, і Кембридж. Бо в Європі все набагато повільніше, а тут — БАМ! Запустились, гроші отримали..
Якщо я бачу в YC роботів — зазвичай це іммігранти з Китаю. Розумні люди не хочуть знаходитись в закритих системах, тому їдуть сюди.
Багато студентів зараз кидають свої університети і йдуть у YC. Бо університету ти повинен півмільйона дати, а тут тобі навпаки дають півмільйона.
Каліфорнія — це екосистема, яка дуже лояльна до різних проявів життя в різних сенсах. Сюди зʼїжджаються вундеркінди з усього світу, щоб реалізувати свій потенціал. Тому я поки не бачу можливості конкурувати з Долиною просто нікому.
