Письменниця-фрілансерка Шарлотта Грейнджер займається тим, що любить, і має фінансову свободу. Однак кожен раз, коли вона заходить в LinkedIn, вона почувається невдахою. Про те, як за останні декілька років змінилася ця соцмережа і що робити з тривожністю від порівняння себе з іншими людьми, які видаються більш успішними – Шарлотта поділилася у своїй колонці для Business Insider.

За останні 15 років я багато чого досягла у своїй кар’єрі. Я писала для відомих видань, таких як Psychologies та Cosmopolitan, побудувала успішну кар’єру фрилансера і купила свій перший будинок у віці 30 років. За всіма показниками, я мала б бути задоволена собою.

І все ж, кожного разу, коли я відкриваю LinkedIn, я готова викинути свій ноутбук у вікно. Мій настрій і самооцінка падають. Тут – 20-річний, який щойно підписав книжковий контракт, тут – колишній однокласник, якого знову підвищили, а тут – цифровий кочівник, який живе життя мрії, подорожуючи світом.

Мої досягнення меркнуть у порівнянні з їхніми, я відчуваю себе спустошеною. Але я все одно повертаюся.

Чому LinkedIn викликає тривогу

Раніше я використовувала LinkedIn не дуже часто. Заходила раз на тиждень, щоб перевірити нові запити. Переглядала стрічку, чи не шукають редактори або менеджери письменників, і надсилала їм повідомлення. Але десь у 2023 році я помітила зміни. Платформа ніби перетворилася на змагання з успішного успіху.

Моя стрічка заповнена вихваляннями про рекордні продажі, про те, як хтось залишив корпоративний світ, щоб відкрити власний коучинговий бізнес. Лайки, підписки та коментарі ллються рікою. Це як Facebook 2.0, тільки з бізнес-глянцем. Щоб знайти щось справді змістовне, мені доводилося прориватися через ці пости, і, як будь-хто, я почала порівнювати своє професійне життя з цими підбірками найкращих моментів.

Щоб зрозуміти, чому це так впливає на мою самооцінку, я зв’язалася з Джекі Даніелс, директоркою клінічного розвитку в Indiana Center for Recovery.

«Теорія соціального порівняння каже, що ми оцінюємо себе, дивлячись на інших людей. В LinkedIn це перетворюється на постійний потік порівнянь із відфільтрованих професійних життів інших користувачів, які публікують досягнення, нагороди та завуальовані вихваляння», — пояснила Даніелс.

Платформа ніби винагороджує вірусність, стимулюючи клікабельні пости. Чим яскравіше ваше досягнення або незвичніше думка, тим більша ймовірність, що вас помітять.

Кожен новий пост змушує моє серце битися швидше, а відчуття власних досягнень хитатися. Я зазвичай закриваю браузер, роблю глибокий вдих, але за 20 хвилин знову відкриваю.

«Коли люди відчувають тривогу через LinkedIn, вони часто перевіряють його ще частіше в пошуках полегшення. Те, що дає короткочасне полегшення, водночас стимулює тривогу. Це стає циклом: тривога → перевірка → тимчасове полегшення → ще більша тривога», – каже Деніелс.

Я добре знаю цей цикл. Як самозайнята письменниця, мої контакти часто допомагають мені знаходити роботу. Ось у чому пастка: LinkedIn відкриває двері, але у першу чергу це — соціальна мережа. І чесно кажучи, настав час ставитися до цього серйозно.

Що з цим робити?

Даніелс порадила розірвати цей цикл і встановити обмеження у використанні соцмереж, таких як LinkedIn, щоб захистити психічне здоров’я.

Повне відключення LinkedIn у моєму випадку малоймовірне — я б відчувала, що шкоджу кар’єрі. Тож Даніелс запропонувала «тайм-боксинг» — обмежити перегляд 15-хвилинними сесіями кілька разів на день. Саме цей підхід я зараз і пробую.

Встановлення меж — лише частина. Найбільший виклик — моє власне сприйняття. Я маю пам’ятати, що LinkedIn, як і всі соцмережі, — це лише підбірка кращих моментів життя. Це – не повна реальність. І коли я закриваю вкладку та дивлюся на мою реальність, яку я створила сама – мені подобається те, що я бачу.